Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко (справжнє прізвище — Квітка) — видатний український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Він увійшов в історію як **«батько української прози»**.

Народився 29 листопада 1778 року в слободі Основа поблизу Харкова (нині це район міста) у дворянській родині. Свій псевдонім «Основ'яненко» взяв саме від назви рідного місця. У дитинстві через хворобу втратив зір, але згодом, за переказами, чудесним чином прозрів після відвідування Озерянської святині.

Григорій Квітка був надзвичайно активним громадським діячем. Він брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові, був директором Харківського інституту шляхетних дівчат, обирався повітовим предводителем дворянства. Його зусиллями Харків перетворився на значний культурний осередок.

Його творчість мала величезний вплив на розвиток української літератури. Повісті «Маруся» та «Конотопська відьма», п'єси «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» стали класикою і досі з успіхом ставляться на сценах театрів. Квітка-Основ'яненко першим в українській літературі утвердив прозу як повноцінний художній жанр, показавши глибоку душу українського народу.